Інший край — інший звичай.

Що край, то звичай, що сторона, то новина!

Нема краю без звичаю.

Де рідний край, там і під ялиною рай.

До свого краю кожного чоловіка тягне.

За своїм краєм серце болить.

Рідний край — земний рай.

Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.

У всякім подвір'ї своє повір'я.

Кожному мила своя сторона.

Рідна сторона — мати, чужа — мачуха.

У чужій стороні не так світить і сонце.

Чужа сторона тугою зорана, сльозами засіяна. Всюди на світі добре, а в Вітчизні найліпше. Людина без Вітчизни, як соловей без пісні.

Аби не лежачого татари взяли.

Щоб сидячого татари не взяли!

Бери до пари, щоб не взяли татари.

Свої люди не татари, не дадуть на поталу. Непрошений гість гірше татарина.

Багато бід нам принесли хан кримський та папа римський.

Ляхи нам не пани, а ми їм не хлопці.

Не вийде, пане-ляше, й на ваше.

Чому чорт шляхту бере? Бо поодинці ходять.

Була б голова, буде й булава.

До булави треба й голови.

Іван плахту носить, а Настя — булаву.

Не поможе і булава, коли дурна голова.

V. Де байрак, там і козак.

Де козак, там і слава.

Кінь та ніч козакові товариші.

Козак живе не тим, що є, а тим, що буде.

Козак журби не має.

Козак мовчить, а все знає.

Козак не боїться ні тучі, ні грому.

Козацькому роду нема переводу.

Козача потилиця панам-ляхам не хилиться.

Коли стелеться доріжка, козакові не до ліжка.

На козаку нема знаку, нехай дівка одбуває, як са­ма те знає.

Ой піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний козак був би з мене.

Терпи, козаче, отаманом будеш.

То не козак, що боїться собак.

То не козак, що не думає отаманом бути.

Що буде, то буде, а козак панщини робити не буде! Січ — мати, а Великий Луг — батько.

Хто любить піч, тому ворог Січ.

Пропав, як швед під Полтавою.

Десь чумаки ночували (пересолене).

Не хочеш козакувати — йди чумакувати.

Голими руками не битись з ворогами.

Де є бої, там є і герої.

В війні нема ні брата, ні свата.

Війна кому вірьовка, а кому дійна коровка.

Війна кров людську п'є.

Війна людей їсть, а кров'ю запиває.

І найліпші солдати не бажають війни.

По війні відважних много.

Ті, що готують війну, самі не воюють ніколи.

Без гетьмана військо гине.

Військо їде, як мак цвіте.

Ліпше дома косою косити, ніж ^ війську ранець носити.

Дай, боже, воювати та шабель не виймати.

Знищ ворога сьогодні, бо завтра нашкодить. Поганий той солдат, який не думає бути генералом. Сміливий солдат рветься на передову лінію. Солдат спить, а служба йде.

Солдатський сон усюди солодкий.

Хто взяв меч, від меча і загине.

Найкраща оборона — це наступ.

В нашому полку нема толку.

Посли не на те, щоб головами кивати.

Кров.

Кров не вода, а серце не камінь.

Кров людська — не водиця, проливати не годиться. Кров ударила в голову.

Кров холоне в жилах,

Напився він не раз людської крові.

Мир.

Де мир і любов, там ніколи не ллється кров. Самому йти мириться — не годиться, а посла пос­лать — будуть люди знать.

Один у полі не воїн.

Один дуб у полі не ліс.

Одна тільки голова на плечах.

Не ти перший, не ти й останній.

Один за всіх, всі за одного.

Всі одним миром мазані.

Семеро одного не ждуть.

В гурті й смерть не страшна.

Де гурт, там і сила.

Голос громади — голос божий.

Громада — великий чоловік.

На кого бог, на того й люди.

Народ.

Голос народу — голос божий.

За народ і волю віддамо життя і долю. Найпідліший чоловік єсть той, що народ свій за­продає.

Народ, як товар у череді: усякі є.

Уряди приходять і відходять, а народ безсмертний. Який народ, така і влада.

Який народ, такі й порядки.

Повернулись купці з Бару — ані грошей, ні товару. Як у Гайсині вмирають, то в Карбівці не ховають. Далеко п'яному до Києва.

Київ відразу не збудували.

Коломию гудьмо, а в Коломиї будьмо.

Коломия не помия, Коломия місто.

Львов не всякому здоров.

І на Поділлю Не росте хліб по кіллю та ковбасами плоти не городять.

На Подоллі всього доволі.

Станція Рахни — сядь і віддихни.

Був у Римі, а папи не бачив.

У Хоролі всього доволі.